Художні надбання Венеції (архітектура, живопис) :
традиції і сучасні мистецькі реалії.
Собор
Святого Марка, Палац дожів (Венеція).
Венеційська школа живопису Тіціан. Каналетто.
Якщо Грецію називають колискою європейської культури, то Італія — її фундамент. Жодна країна не подарувала світові стільки мистецьких надбань, які переймали інші народи. Мистецтво Італії зростало на уламках Давнього Риму. Видатними досягненнями Італії є творчість її геніїв епохи Ренесансу Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті і, безумовно, опера. Стиль бароко також народився в Італії. Ви вже чули імена архітекторів Лоренцо Берніні, Франческо Борроміні, живописців Караваджо і Тьєполо. Митці з усієї Європи (і не тільки) їхали до Рима, Флоренції, Мілана, Генуї, Пізи й інших міст, щоб учитися на шедеврах великих майстрів.
https://www.youtube.com/watch?v=xRSebY4XIts Палац дожів(Венеція).
https://www.youtube.com/watch?v=ro4vdRJV-3k
СОБОР СВЯТОГО МАРКА
Ведута (італ. veduta — вид) — жанр європейського живопису, що був особливо популярним у Венеції XVIII ст. Являє собою картину, малюнок або гравюру з детальним зображенням міського пейзажу.
А у портретах художник показував значущість особистості, глибину її внутрішнього світу.
Тіціан уславився й галереєю жіночих образів. Його героїні, чуттєві й водночас сповнені гідності золотокосі красуні, увійшли в історію як особливі «тіціанівські жінки» («Флора», «Портрет Ізабелли Д'Есте», «La Bella»).
Неможливо бути у Венеції і не згадати про цікаве явище мистецтва — ведуту (міський пейзаж). На полотнах найяскравішого представника венеційської школи ведутистів Каналетто (Джованні Антоніо Каналь, 1697-1768) — краєвиди Венеції, міст Європи та світу.
Д/з Здійсніть пошук відомостей про художників — представників венеційської школи живопису. Підготуйте презентацію творчості того з них, який вам найбільше сподобався.
На зображеннях давньогрецького вазопису, у скульптурі, на рельєфах, якими оздоблені архітектурні шедеври, бачимо танцювальні сюжети. У Греції з давніх-давен танець вважався дарунком богів, утіленням єдності тілесної і душевної краси.
Терміном «танець» греки називали різноманітні рухи тіла, рук і ніг, ходу, акробатичні трюки, зміну виразу обличчя і міміку. Ви вже знаєте, що хор в античній трагедії декламував, теж виконуючи виразні рухи (саме в цьому і полягає пояснення слова «орхестра» — від «орхеомай», тобто «танцюю»). Частиною театрального видовища були і сценічні танці, дібрані відповідно
до кожного жанру. Виконавці відбивали такт ногами, надягаючи особливі металеві або дерев’яні сандалії, або за допомогою вустричних мушлів у руках. Були у греків танці ритуальні, гімнастичні, камерні салонні, тобто розважальні.
Зазвичай у Давній Греції дорослі чоловіки і жінки разом не танцювали. А от юнаки й дівчата могли брати участь у так званих ланцюгових танцях.
https://www youtube.com/watch?v=YhuAST4KPwI
Вважається,
що один із танців — каренос —
вигадав Тесей на честь вдалого повернення з Критського лабіринту.
Танцювальну ходу очолювавмузикант, який грав на лірі, символізуючи собою Тесея.
Поновіть у пам’яті з попередніх років навчання: які музичні інструменти поширені в античній Греції? У яких міфах розповідається про силу музики?
Порівняйте дві сценічні інтерпретації міфу про Ікара: балет на музику А. Онеггера (хореографія Сержа Лифаря) та балет на музику С. Слонімського (хореографія Володимира Васильєва).
Унікальним сучасним феноменом є танець сіртаки, що у перекладі означає «торкання». Сіртаки — символ непереможної радості. Цей популярний в усьому світі танець не є народним, але він споріднений із грецькими народними танцями хасаліко, підіхтос. Танцюристи вишикуються в лінію або коло, на плечі партнерів кладуть руки. Найхарактерніші особливості сіртаки — повільний початок і поступове та неуклінне прискорення темпу.
Не будучи народним танцем, сиртакі, однак, є сумішшю окремих хореографічних рухів як швидких, так і повільних версій грецького народного танцю хасапіко.
Так, за його словами, в останній день зйомок стрічки знімалась сцена, де головний герой грек Зорба, якого грав автор, вчить іншого героя народному танцю, а напередодні Квінн зламав ногу і таким чином ніяк не міг стрибати в танці, як того вимагав сценарій. Тоді він заспокоїв режисера стрічки Міхаліса Какоянніса тим, що знає трохи інший танець, без підскоків, але з плавними і повільними рухами. Коли актор показав «танець», режисеру сподобалось і зйомки тривали далі. Єдине, що спитав Какоянніс, так це про назву, на що Квінн, не роздумуючи, випалив: «Сиртакі. Стосовно назви, вона є димінутивомгрецького слова syrtos (сіртос, сиртос) — спільної назви групи народних танців острову Крит, т. зв. повільних танців-хитавиці, на відміну від pidikhtos (підихтос) — швидких танців-стрибків.
Д/з Повторити матеріал Греція - колиска єврорейської культури
18.09.20
Антична Греція – країна народження світового
професійного театру: драматурги і драматургія видовищ, акторська гра, музика і
танець; облаштування; сценографія.
Найдавнішою
архітектурною пам’яткою Олімпії вважається збудований у VII–VI ст. до н.
е. храм богині Гери, дружини Зевса. Саме тут, з часу відновлення Олімпійських
ігор у 1896 р., раз на чотири роки відбувається ритуал запалення олімпійського
вогню.
Головна
споруда Олімпії — храм Зевса, збудований архітектором Лібоном у V ст. до н.
е. Це прямокутна у плані будівля, обрамлена з чотирьох сторін колонадою, проста
і, разом з тим, гармонійна й велична. Світової слави храм Зевса набув завдяки
одному із семи чудес світу — грандіозній статуї Зевса, встановленій всередині
храму, роботи великого скульптора і архітектора Фідія.
В Елладі (ще
й таку милозвучну назву має Греція) зародився і театр. Свій родовід він веде
від народних гулянь на честь бога виноробства Діоніса, під час яких йому
співали дифірамби (хвалебні пісні).
Походження
давньогрецького театру.
Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на
честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і
греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення
стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом
виноробства, а потім і богом поезії і театру.
Ґрунтом Давньогрецького мистецтва вважають
міфологію. В ході розвитку грецької трагедії до її сюжетів, окрім міфів про
Діоніса, ввійшли розповіді про долі героїв старовини – Едіпа, Агамемнона,
Геракла і Фесея, і інших. Таким чином, грецька драматургія запозичила свої
сюжети з міфології. Це пояснюється характером грецької міфології – її глибокої
художньої виразності.
За
свідченням самих греків, трагедія вже в другій половині VI ст. до н.е. досягла
значного розвитку, використавши багату спадщину епосу і лірики. Посиленню
дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив
з хору особливого виконавця – актора. Феспід був першим афінським трагічним
поетом.
Перша
постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих
Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового
театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і
майже суцільно складалися з пісень хору і актора
Дізнайтеся про видатного українського перекладача античної драматургії Бериса Тена. https://www.youtube.com/watch?v=FuwUB9DZO38
26.05.20 - 28.05 10- В 27.05.20 10-Б Повторення
«Мистецький
колорит Латинської Америки.
Стінописи Мексики: експресія барв, форм та почуттів»
Культура Латинської Америки представлена традиціями понад тридцятьох
країн, колишніх іспано-португальських колоній, розташованих на території від
США до Антарктиди. Цей регіон охоплює Мексику, держави Центральної Америки,
островів Вест-Індії та материк Південна Америка. Це вражаючі барви
природи, що надихають митців; неповторні традиції різних етносів, які дбайливо
їх зберігають, поважаючи інші. Це таємниці унікальних цивілізацій майя,
ацтеків, інків. Це й аргентинське танго, бразильський карнавал,
архітектурні шедеври Мексики, колоніальна архітектура Парагваю, іспанська
архітектура, перегони на каное в Пуерто-Рико, водоспади Венесуели.
Звичайно, усю цю красу, багатство та розмаїття культур народів Латинської Америки ми
не зможемо охопити на одному уроці, бо обмежені в часі, але ви самі можете ознайомитися з матеріалом,
який вас зацікавить, в інтернет-джерелах.
Макамат – професійна музика мусульманського Сходу.
Музичні інструменти: струнно-щипкові
(уд, саз), струнно-смичкові (ребаб, кеманча), духові (най), ударні (дойра).
Основи музичної культури країн Арабського Сходу були закладені в давніх тамтешніх цивілізаціях, для
яких велике значення мала храмова музика.
Провідне місце в арабській культурі посідала вокальна музика, високо цінувалося мистецтво імпровізації.
Відомий історичний факт: один з арабських музикантів Зір’яб (789–857) знав понад 10 000 мелодій.
Музична творчість розвивалася усно, вільно, хоча
древнім арабам був відомий її запис. У середньовічному Багдаді працювала група вчених, які писали трактати про музику, її теорію та історію.
У період поширення ісламу склалася культова
музика, головними формами якої були:
Зразки візерунків ізнікської кераміки
Макамат — це класична музика
мусульманського Сходу,
професійна музика усної
традиції, якій притаманні
медитативність (музика
емоційних станів), деякою
мірою містичність
Вершина східного музичного професіоналізму —
макамат. Це музичне явище мало коріння в перській
культурі й формувалося протягом віків на величезній
території Близького Сходу, Середньої Азії, Південного
Кавказу. Для арабської (іранської, турецької, узбецької,
таджицької тощо) професійної музики найхарактернішим поняттям є макам (позиція пальців на грифі струнного інструмента) — своєрідний принцип розгортання
музичної думки, водночас канон і свобода, модель та її авторська версія (варіанти назви — маком, мугам, мукам).
Д/З Опрацювати стор. підручника 63-83 Гортуємось до перевірочної роботи.
28.04.04 10-В 29.04.20 10-Б
Килимарство
Персії (нині – Іран), Туреччини. Ізнікська кераміка.
Для усіх мусульманських країн властиве розвинене декоративно-прикладне мистецтво.
Завдяки своєрідному стилю здобуло славу і мистецтво турецької кераміки. Її батьківщиною вважають місто Ізнік. Упродовж XV–XVIII ст. попит на ізнікські кахлі був величезний. Кахельні плитки різнилися як за формою (прямокутні, шестикутні, зірчасті тощо), так і за оздобленням.
Ізнікська кераміка, яка, крім кахлів, дала світові яскраві
взірці предметів побуту — тарелі, глеки, вази та ін., продемонструвала, як може «звучати» колір, відображаючи природу. Саме ізнікська кераміка справила вплив на майоліку Падуї
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання join.naurok.ua до 30.04. 14-00
23.04.20 10-В Творчість видатного художника-мініатюриста К. Бехзада.
Кемаль-ад-Дін Бехзад (перс. کمالالدین بهزاد; бл. 1450, Герат, Держава Тимуридів — 1535/1536, Герат, Сефевідска держава) — перський художник-мініатюрист, який працював в Гераті з 1468 по 1506 рік і визнаний одним з найбільших майстрів Гератського школи мініатюри і всього сходу
За походженням був таджиком. Працював мініатюристом у тімурідівській бібліотеці Герата і після 1522 року в Тебризі. Створював динамічні багатофігурні композиції на сюжети з історії народів Середньої Азії, ілюстрував «Бустан»Сааді, «Хамсе»Нізамі та ін. Писав також портрети. Бехзада підтримував великий гуманіст Навої. Мав багато наслідувачів та учнів. Творчість тісно пов'язана з народною традицією, відзначається рисами реалізму в зображенні пейзажу та передачі побутових деталей. Бехзад Кемаледдін — неперевершений для свого часу колорист та майстер композиції. Його часто називають Рафаелем Сходу.
Бехзад. Султан Хусейн Мірза на прогулянці
Бехзад. Іскандер та сім мудреців. Мініатюра. «Хамсе» Нізами. 1495-6гг. Ознайомитись з життям та творчістю художника
У художній культурі людства одне з найважливіших місць
належить арабо-мусульманській культурі, яка була створена арабськими племенами
("араб", тобто сміливий наїзник).
Народам Арабського Сходу належить важливе місце в історії
культури людства. Велика заслуга народів
Арабського Сходу полягала й у тому, що вони зберегли (особливо в області науки)
і передали наступним поколінням багато коштовних досягнень античності.
Не випадково
середньовічні географи називали Арабський Схід грудьми світу: тут протягом
багатьох століть билося серце світової цивілізації.
Арабська середньовічна
культура розвивалася в Аравії, Іраку, Сирії, Палестині, Єгипті і Північній
Африці, а також на території Південної Іспанії в період існування там
Кордовського халіфату й арабських князівств.
Арабо-мусульманська культура
зробила значний внесок до скарбниці світової культури. Вона сама – одне
з досягнень людства й томузаслуговує на повагу та
розуміння. Зміцнюючи свою владу, араби
заселяли старі міста, а також, як римляни свого часу, засновували на
завойованих землях військові табори. Так виникли Басра (630 р.) й Куфа (638 р.)
в Іраку, Фустат (640 р.) в Єгипті, Кайруан (670 р.) у Північній Африці.
Поступово
військові поселення перетворювалися на багаті торгові міста, оточені кріпосними
стінами з ворітьми за кількістю сторін світу чи доріг, які вели до інших
місцевостей. Цитадель правителя стояла в дуже укріпленому місці
на узвишші й домінувала над містом. Центр міста (медіна) займали соборна мечеть
і торгові квартали для найдорожчих товарів.Жаркий клімат зумовив будівництво відкритих і підземних водоводів,
цистерн, водоймищ, фонтанів. Славилися багатим
оздобленням численні громадські лазні, у спорудженні яких використовувався
досвід зведення римських терм.
Захист
кожного житлового будинку або ж
громадської споруди досягається групуванням приміщень навколо замкненого двора.
Тому в ісламських містах відсутні площі як самостійні форми в планувальній
структурі міста. Їх роль виконували відкриті простори.
Техніка
будівничих породила особливі конструкції з глини, цегли й каменю. Були створені
різноманітні форми арок – стрільчастих, підковоподібних, багатолопасних, фестончастих – винайдені
особливі системи склепінчастого перекриття.
Основні типи мусульманських споруд
КУЛЬТОВІ СПОРУДИ
Мечеть, мінарет, медресе
СВІТСЬКІ СПОРУДИ
Караван-сараї (придорожні готелі) і криті ринки, палаци правителів і знаті,
укріплені цитаделі, міські стіни з вежами і воротами, величні мости
Архітектори Арабського Сходу
створили нові типи монументальних культових і світських будівель: уміщували
тисячі молільників – мечеті, мінарети – вежі, з яких закликали віруючих на
молитву, медресе – будинку мусульманських духовних училищ, караван-сараї і криті
ринки, відповідали розмаху торгової діяльності міст, палаци правителів,
укріплені цитаделі, фортечні мури з воротами і баштами.
Мечеть – місце
для молитви і богослужіння, молитовний дім у мусульман, прихильників
ісламського віровчення. Зовнішній вигляд мечеті нагадує фортецю, оточену глухими
стінами (вони служили в якості захисту міста), в якій пробиті входи, але жоден
не виділений в якості головного. Мечеть завершується куполом, який спирається
на чотири сторони квадратного обсягу і на невеликі арки – тромпи. Форми арок в
архітектурі арабів були різні. Звичайні і найпростіші – арка підковоподібна, стрілчата.
Перша мечеть була побудована в Медині відразу після хіджи пророка. Тоді це був великий двір, обнесений стіною. Поряд з
колонними мечетями споруджувалися будівлі
з центральним куполом. Зовнішність мечетей багато в чому залежала від
будівельних матеріалів, які перебували в розпорядженні будівельників. Поряд з колонними
мечетями споруджувалися будівлі з
центральним куполом. Зовнішність мечетей багато в чому залежала від будівельних
матеріалів, які перебували в розпорядженні будівельників.
На відміну від
християнського храму, в колонному залі мечеті немає центральної осі,
направляючої молільників до святилища. Скоріше всього, це потрібно для того,
щоб, увійшовши в зали, зупинитися і оглянутися.
Особливе значення мав
відкритий квадратний або прямокутний двір. У мечетях до однієї зі сторін цього
двору, яка орієнтована в бік Мекки, примикала більш глибока, ніж на інших
сторонах, аркада, що утворює кілька рядів молитовного залу. Арки спиралися на
колони і стовпи.
Багато прикрашена ніша – міхраб – була розташована на стіні,
що позначає напрямок до Мекки.
Мусульманський культ,
який полягає у спільній молитві і читання Корану, обмежений церковним набором.
У молитовному залі поруч із міхрабом споруджувався минбар - піднесення
проповідника.
Зазвичай минбар має
вигляд дуже високого крісла на постаменті з крутої драбинкою і обшитий
різьбленими дерев'яними панелями.
Підлога, де сиділи мусульмани, застеляли
килимом.
А старі масивні Корани ставилися на дерев'яні,
гарно оздоблені стійки.
Мечеть Пророка Магомета в Медині – одна з найбільш шанованих святинь ісламу, розташована в
західній частині Саудівської Аравії, в місті Медині. Масджид ан-Набаві є місцем поховання Мухаммеда і за
значимістю для мусульман поступається тільки Заповідній мечеті в Мецці.
Храм був заснований в 622 році. Місце
для нього вибрала верблюдиця Пророка, що йде по божественному
велінню. Коли Мухаммед переселився в Медину, то кожен житель міста
запропонував йому своє житло. Але тварина зупинилася біля двох сиріт, у
яких і була придбана земля для мечеті.
Пророк брав безпосередню участь в будівництві храму.
Спорудження перебувало біля будинку
Мухаммеда, а коли він помер (в 632 році), то його житло увійшло до складу
мечеті Масджид ан-Набаві. Тут також проводились громадські та культурні
заходи, судові засідання і навчання основам релігії.
Пророка поховали на території святині під зеленим
куполом. Такий колір він придбав приблизно 150 років тому, до цього
його фарбували в синій, фіолетовий і білий.Точної дати побудови цього зводу
ніхто не знає, але перша згадка про нього було знайдено в рукописах XII
століття.
Мечеть Пророка стала першою спорудою в Аравійському
півострові, де провели електрику. Це подія трапилася в 1910
році. Остання масштабна реконструкція храму відбулася в 1953 році.
Блакитна мечеть – найбільша і одна з найкрасивіших мечетей Стамбула, яка також є одним з
головних символів міста і самої Туреччини. Зведений у непрості для Османської
імперії часи, храм втілив в собі сплетіння візантійського і ісламського стилів,
а сьогодні будову визнано зразковим шедевром світової архітектури.Це
один з найбільших зразків не тільки ісламської, а й світової архітектури. Вона має незвичайну
кількість мінаретів, замість звичних 4-х по сторонах світу у Блакитній мечеті їх 6; додаткові два розташовані на зовнішніх кутах.
Розташована в історичному центрі міста в районі Султанахмед, на березі Мармурового моря, блакитна мечеть знаходиться прямо
навпроти не менш знаменитої Айя-софія, або Софійського собору Константинополя. Але сьогодні спорудження частіше називають
Блакитною мечеттю, і таку назву безпосередньо пов'язано з інтер'єрами святині.
Мехмет Ага – учень відомого зодчого Мімара Сінана – вирішив перевершити свого
вчителя і побудувати дивовижну мечеть, кращу у всій Османській імперії.
Для зведення споруди вибрали місце, де колись височів Великий
візантійський палац.Воно було недалеко від палацу Топкапи, щоб
султану було зручно відвідувати мечеть. Зводити її почали на площі Іподром.
Однак до мечеті там вже були візантійські і раннєосманскі споруди, довелося
звільнити місце для самої мечеті і супутніх будівель, також було знищено
частину глядацьких місць, що залишалися на Іподромі.Будівництво Блакитної мечеті в Туреччині почалося в 1609 році та велося 7 років і закінчилося в 1616 році.
Через рік після відкриття святині 27-річний падишах помер
від тифу і був похований поруч з мечеттю. Над його гробницею був
побудований мавзолей.
Сьогодні Блакитна мечеть
у Стамбулі, історія спорудження якої вельми неоднозначна, є найголовнішим
храмом мегаполісу, що вміщує в себе до 10 тисяч прихожан.Крім того будова стала однією з найпопулярніших пам'яток для
гостей Туреччини, які відвідують об'єкт не тільки з-за його масштабності, а й з
огляду на унікальної краси його внутрішнього оздоблення.
При проектуванні Блакитної
мечеті турецький архітектор взяв за зразок Собор Святої Софії.Адже перед ним стояло завдання побудувати святиню, величніше і
масштабніше всіх вже існуючих в той час споруд.Тому в архітектурі мечеті сьогодні чітко проглядається
переплетення двох зодчих шкіл – стилі Візантії та Османської імперії.
При зведенні будівлі застосовувалися тільки дорогі види мармуру і
граніту.Основою мечеті послужив прямокутний фундамент загальною площею
понад 4600 квадратних метрів.В її центрі розміщується головний молитовний зал площею 2700 м², а
покриває його великий купол діаметром 23,5 м, розташований на висоті 43 м.
Замість стандартних чотирьох в храмі було встановлено шість мінаретів (кожен з яких прикрашає по 2-3 балкона),замість 4-х, пов’язана цікава історія. Вважається, що
архітектор просто не розчув наказу султана, який сказав побудувати золоті
(алтин) мінарети, а Ага почулося 6 (алти) мінаретів. Історія
має продовження: коли мечеть Ахмеда була закінчена, в Мецці дізналися,
що вона має 6 мінаретів, як і мечеть Масджид аль-Харам. Таке архітектурне
рішення було визнано святотатством і засуджено, проте в Стамбулі були
налаштовані нічого міняти, тому до Мечеті в Мецці було вирішено прибудувати ще
один мінарет.У
чотирьох з них є по три балкона (шерефе), і ці мінарети розташовані по кутах
мечеті. Два інших мінарети з двома шерефе знаходяться по кутах внутрішнього
двору.
У
мечеті є внутрішній двір, в який ведуть троє воріт, а посеред двору знаходиться
фонтан для обмивань.Блакитна мечеть всередині відрізняється
хорошим природним освітленням, чому сприяє її 260 вікон з венеціанським склом, 28 з яких знаходяться на головному куполі.Більшість вікон декоровано вітражним склом.
В інтер'єрі будови
переважає облицювання з ізнікскіх кахлів: тут їх налічується понад 20 тисяч.Основними відтінками плитки послужили біло-блакитні тони, завдяки
чому мечеть придбала свою другу назву.У декорі самих кахлів проглядаються переважно рослинні мотиви з
квітів, фруктів і кипарисів.
Центральний
купол з полукуполами декоровані висловами Мухаммеда і сурами з Корану, стіни декоровані позолоченими написами
арабською мовою.По центру встановлена величезна люстра з десятками лампад,
гірлянди з яких також тягнуться по всьому периметру приміщення. Старовинні
килими в мечеті були замінені на нові, і в їх кольоровій гамі переважають
червоні відтінки з синіми орнаментами.Але
найбільше в Блакитній мечеті рослинних мотивів. Традиційно зображені тюльпани,
яких можна нарахувати більше 50 видів, і троянди. Крім цього побачити на стінах
мечеті можна гвоздики, лілії, інші квіти і дерева.
Незвичайною частиною блакитний мечеті також є
міхраб, висічений з величезного шматка
мармуру з чорним каменем, який доставили з Мекки. Був також зроблений окремий
вхід для султана, який приїжджав сюди на коні. Перед входом була низько
натягнута спеціальна ланцюг, для проходу під якою йому доводилося нахилятися.
Тим самим віддавати хвалу Богу.
Араби відмовилисьлись
від монотонних орнаментів і гладких поверхонь, вони прикрашали стіни
мармуровими або гіпсовими пластинками з рельєфом невеличкої глибини. На
малюнках зображались рослини в схематичній формі або геометричні фігури. Ці
прикраси назвали арабесками (хоч вони і застосовувались задовго до
арабів). Звичайно місця заглиблення на малюнку фарбувались в пурпурні або сині
тони, випуклості покривалися позолотою. Ці кольорові контрасти давали
незвичайний декоративний ефект, додавали малюнку жвавість і яскравість. Араби
рідко застосовували для забудівель
камінь; вони віддавали перевагу випаленій цеглі і цементу. Поряд з мечеттю височіють мінарети, що представляють собою високу, тонку, кругову в перетині
вежу з балкончиком.
Його походження пов'язують з кількома прообразами: зі сторожовою чи
сигнальною вежею, маяком. Мінарет служить для скликання правовірних на молитву,
що й виконує спеціальний службовець при мечеті – муедзин. Звичайно мінарет прилягає до мечеті, інколи розташований окремо.
Асиміляція архітектурних особливостей різних культурних регіонів зумовила
виникнення оригінальних і не схожих між собою форм мінаретів.
Медресе – мусульманські релігійні навчальні заклади.Медресевідкривалися зазвичай при великих мечетях. У них готували
служителів культу а також вчителів початкових мусульманських шкіл. Медресе
являє собою 1-2-поверхову споруду з прямокутним подвір'ям, келіями,
мечеттю та аудиторіями.Існують
регіональні відмінності в архітектурі медресе – у Середній Азії мечеть і
аудиторії розташовані в корпусі будівлі, по обидва боки від порталу, у Сирії та
Єгипті вони займають обернені до подвір'я лоджії. У Малій Азії подвір'я
медресе зазвичай покривається масивним куполом.Медресе
оздоблюється різьбленням на камені, стуку (алебастровій штукатурці), дереві й теракоті та
полив'яними плитками.У комплекс медресе крім мечеті, класів і
житла, входили бібліотека, трапезні, дворики з фонтанами. Архітектурі та
декоративному оформленню медресе приділялася особлива увага, і до наших днів
збереглися чудові зразки центрів освіти.
Караван-сарай – заїжджий двір. Караван-сараї являли
собою прямокутне подвір'я з приміщеннями в один або кілька ярусів для розміщення людей і короткочасного
зберігання краму. Часто всередині не було жодного начиння, адже мандрівники
повинні були мати все з собою – постіль
і килим, а також припаси для себе і своїх тварин. Проте нерідко була вода, або
караван-сарай розташовувався біля джерела чи криниці. Тварин ставили на
подвір'ї, але частіше у спеціально відведеній для цього загорожі.Нерідко
караван-сараї враховували можливість нападу і будувалися з міцного каміння, щоб
відбити його або перечекати недовгу облогу. Зовнішні кам'яні стіни
караван-сараїв могли бути прикрашені багато оздобленими порталами входів.На
перетині важливих шляхів і у великих містах караван-сараї являли справжню
подобу сучасних готелів з наданням додаткового сервісу (харчування,
бані, пункти обміну і торгівлі тощо).
Цитаде́ль (фортеця, кремль) – фортеця, яка захищає місто, або центральне внутрішнє об’єднане
укріплення всередині огорожі, що мало
самостійну оборону, було загальним захисним
пунктом фортеці й слугувало останнім опірним
пунктом для гарнізону фортеці у випадку
падіння її основних укріплень.
У місті Мекка (ОАЕ) на великій території головної
мечеті розташоване основне святилище
ісламу– Кааба,невеликий будинок майже кубічної форми. Це
"Священний будинок",
до якого щодня п'ять разів звернені погляди всіх мусульман під час здійснення
молитви.Так відбувається протягом більше 1400
років з часів Пророка Мухаммада.НапередодніКурбан-байрама, одного з головних мусульманських свят, мільйони віруючих з різних країн
роблятьхадж(хаджж) – паломництво в Мекку, до Кааби, і це стає головною темою
журналістських репортажів ісламського світу.
Згідно переказу, тут
Адам створив найперший будинок (намет), а саму Каабу звів його син Шис (Сіф).
Для будівництва були взяті камені від п'яти священних гір. Святилище було
споруджене першими людьми на подяку Богові за прощення – у тому місці, де відбулося їхнє возз'єднання
із Всевишнім. Під час всесвітнього потопу, говорить переказ, будинок було
піднято в повітря, а потім зруйновано. Бог повелів Ібрахіму (вважається
загальним предком арабів й євреїв) і його синові Ісмаїлу знайти зниклу під
пісками основу храму й побудувати новий. Під час роботи Ібрахім стояв на
плоскому камені, що міг ширяти над землею. Цей камінь, на якому зберігся
відбиток ступні Ібрахіма, є священним для мусульман і зветься Макам Ібрахім
(місце стояння Ібрахіма). Він знаходиться у декількох метрах від Кааби, напроти
входу у святилище.
Отже, правовірні вважають Каабу першим на землі храмом Всевишнього,
створеним руками людини.
Кааба не раз перебудовувалася, тому що старіла й
руйнувалася паводковими водами. Сьогодні цей кам'яний будинок висотою близько
15 м із основою 12х10 м. Кути його зорієнтовані в напрямку частин світу. У
східний кут Кааби вмонтований Чорний
камінь, облямований широким срібним ободом. Це головний предмет
поклоніння, найбільш священний елемент будинку, символ могутності Аллаха,
посланий на землю людям. Мусульмани вірять: це скам'янілий ангел-охоронець Адама, разом з першими людьми виселений
з раю за те, що не вберіг їх від спокус і порушень божественної заборони. Коли
настане судний день, Чорний камінь перетвориться в ангела, що покликаний
розповісти Богові про тих людей, які свято виконували свої обов'язки,
У Чорного каменю, що,
до речі, не тоне у воді (учені висунули гіпотезу про його метеоритне
походження) своя багата історія. Через пожежі й інші нещастя ця реліквія
розколювалася на частини. Але шматки склеювали. У свій час честь вмонтувати
його зі стіну Кааби дісталася пророку Мухамеду. В 930 році кармати, що
оселилися в Бахрейні, викрали Чорний камінь, і в Мекку він був повернутий в
951-му. Істиність його встановили по властивості не тонути у воді. В 1050 році
єгипетський халіф посилав людину, щоб та знищила реліквію, але ця витівка не
вдалася. Кааба двічі горіла, а в 1626 році її затопило. І цільний камінь
розколовся на 15 шматків. Але потім їх скріпили цементним розчином й уклали в
срібне обрамлення.
Кааба покрита кісвою – чорним
покривалом з натурального шовку з вишитими на ньому золотом у верхній частині
коранічними висловами. Покривало щороку міняють. Стара кісва ріжеться на
шматочки й продається прочанам. Багато хто зберігає шматочки покривала як
священні реліквії. Право на одягання Кааби вважається найбільшою честю, що із
древніх часів належала престолонаслідникам й різним великим людям.
На кожну окрему
частину (їх 5) кісви йде 670 кг чистого натурального шовку.
Вартість всієї кісви – 18 млн саудівських ріалів. Більше 500
чоловік стежать за цим полотном і тримають його в порядку. Щороку чорне полотно
зрошується рожевою водою.
Усередину ведуть
єдині двері, що піднімаються над землею приблизно на 2 метри. Вони зроблені з
чистого золота (вага 286 кг). Під час відвідування будинку до дверей
приставляють сходи. Усередині перебувають три колони, висять численні лампи,
розписані емаллю, і зберігаються дарчі списки Корану. У частини стіни між
дверима й Чорним каменем вимовляють молитвуАллахові. З даху
північно-західної стіни виступає позолочений стік для води. Навколо будинку
вимощена доріжка, по якій роблять ритуальні обходи святилища. У
північно-східній частині будинку є напівкругла стінка. Вона відгороджує
особливе місце, де прочан немає під час обходу. Адже вважається, що при пророці
Ібрахімові воно нібито було частиною Кааби й там, відповідно до легенди,
похований син Ібрахіма Ісмаїл і його мати.
Велика реконструкція Кааби була проведена в 1996 році, з першоджерельних матеріалів лишились
тільки камені, а всіінші елементи були замінені, включаючи дах.
Сьогодні святість
Кааби, що стала символом єдності мусульман усього світу, визнають всі течії
ісламу.
Бахчисарайський ханський палац –
колишня резиденція кримських ханів, пам'ятка історії і культури світового
значення, єдиний у світі зразок кримсько-татарської палацової архітектури. Палац входить до складу
Бахчисарайського історико-культурного заповідника. Розташований на лівому
березі річки Чурук-Су. Ханський палац у Бахчисараї був збудований як родова
резиденція династії Гераєв – правителей Кримського ханства. Протягом двох з
половиною століть (1532 – 1783 р) палац був центром політичного,
духовного і культурного життя держави кримських татар.
Архітектурний стиль палацу продовжує традиції
османської архітектури XVI—XVII століть. «Бахчисарай»
перекладається з кримсько-татарської мови як «палац-сад».
Головна ідея архітектора – втілення мусульманського уявлення про райський сад
на землі.
До складу палацового
комплексу входять північні і південні
ворота, Світський корпус, палацова площа, головний корпус, гарем, конюшня,
бібліотечний корпус, ханська кухня, Персидський сад, соколина башта, ханське
кладовище, ханська мечеть, гробниці Діляри Бікеч, Північне і Південне дюрбе,
надгробна ротонда, набережна з трьома мостами, баня "Сари-Гюзель",
сади і паркові споруди, Єкатерининська миля.
Сьогодні Бахчисарайський
ханський палац – унікальний для Європи
цілісний архітектурний комплекс близько-східнього
цивілізаційного кола. Ханський Палац є
пам'яткою історії та культури світового значення. Нещодавно його було внесено
Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКO.
З головної вулиці міста до палацу веде кам’яний міст, перекинутий через річку.
Відразу за мостом не можна не помітити широкі
ворота і яскраво розписану вежу з
кольоровими скельцями, що з’явилася після однієї з царських реставрацій. Її
встановили на місці знесених надбрамних приміщень, характерних для кожного
кримського укріплення середньовічної епохи.
За легендою, палац було побудовано на місці смертельної сутички двох змій, яку
випадково побачив син хана Менглі-Гірея, коли спустився в долину на полювання.
Одна із змій, яка чудом вижила і вилікувала свої рани пливучи річкою, нагадала
молодому хану про нещасну долю роду Гіреїв, які постраждали від золотоординців.
Побачене було сприйняте як хороший знак. І дійсно, через деякий час ординський
хан був розбитий військом Оттоманської порти. Старий хан наказав зобразити над
входом до палацу зміїний поєдинок увіковічнивши цю подію для нащадків. Хан
Менглі-Гірей помер так і не дочекавшись урочистого в’їзду до нового палацу.
Ханська резиденція утопала в садах, які й
дали назву місту. В будівництві палацу приймали участь відомі європейські
майстри, серед яких талановитий італійський зодчий Алевіз. В Бахчисараї
зберігся портал Алевіза – вхід в палацовий корпус, прикрашений рослинним
орнаментом. Тут також є елементи арабської, персидської,
візантійської та європейської архітектури.
Після революційних подій в Хан -Сараї був створений
науковий музей. В 60-х рр. ХХ ст. була проведена перша
ґрунтовна реставрація палацових будівель Хан-Сараю. З 2003 р. розпочався новий
етап реставраційних робіт.
Нині на території Ханського палацу,
яка займає територію 4 га розташований Музей історії та культури кримських
татар, який входить до складу Бахчисарайського державного історико-культурного
заповідника.
Бахчисарайський
палац – складний архітектурний
ансамбль, який розбудовувався на протязі довгого часу, за відсутності єдиного
плану. В одному з корпусів палацу в 1996 р. було відкрито Художній музей.
Мечеть «Ар-Рахма»,
що в перекладі означає «Милосердя» – перша мечеть в Києві. Вона
знаходиться на горі Щекавиця, в історичному центрі столиці.
На одній з найдавніших
київських гір, Щекавиці, знаходилося старе мусульманське кладовище. Більшість
поховань тут –
татари. Засноване воно було перед Другою світовою війною, однак ховати тут
заборонили вже в 60-х роках ХХ століття. Місцевість, про яку йде
мова, називається Татаркою.
Частина кладовища
збереглася і сьогодні. На багатьох могилах написи зроблені на двох мовах – арабська
в'язь і кирилиця. Це пояснюється тим, що багато мусульман були одружені з
українками. Замість хрестів на цих могилах – традиційні півмісяці.
Згідно з історичними
зведеннями, в 1897 році в столиці проживало близько п'яти сотень
мусульман. Але в той період мусульмани не зуміли відкрити мечеть, а тільки
молитовний будинок.
У 1913 році був закладений
перший камінь під майбутню мечеть на вулиці Гоголівській, 29. Але революційнй події, війна, яка почалася незабаром, поклала край
цій ідеї. Сьогодні за цією адресою знаходиться звичайний житловий будинок.
У 1991 році до ідеї звести
мечеть в Києві повернулися. У 1996 році Духовне об'єднання мусульман
отримало дозвіл на землю на Щекавиці, за адресою вулиця Лук'янівська, 46.
Мечеть «Ар-Рахма» зводили
поетапно. Гроші на будівництво мечеті збирали всією мусульманською
громадою Києва, вкладали фінанси і меценати. У 1998 році завершили перший
етап. У 2000 над на куполі був встановлений півмісяць. З цього
моменту тут почали молитися.
У 2004 році було прийнято
рішення про зведення цілого Ісламського комплексу. І пізніше, вже в 2009
році, почали будувати мінарет.
Остаточно добудована і
відкрита Ар-Рахма була в грудні 2011 року На відкриття приїжджали делегати з
декількох десятків країн світу. До відкриття мечеті мусульмани молилися в
будівлі ісламського центру.
Мечеть «Милосердя» зовні нагадує східну казку.
до 22.04. 16-00 Дивовижна
архітектура і мінарет заввишки в 27 метрів – тільки зовнішня
оболонка. На території мечеті панує атмосфера спокою. Вночі мечеть підсвічується. Завдяки цьому вона сяє в темряві, і її добре видно
з різних куточків Києва – вона
знаходиться на височині.
Примітно, що на територію
мечеті можуть потрапити не тільки мусульмани. Тут ставляться з гостинністю
і розумінням до людей інших віросповідань, проводять екскурсії. Головне,
щоб гості, які приходять в «Ар-Рахма», поважали традиції цього місця.
Жінкам не варто забувати
про строгі
мусульманські
звичаї. Тому
не варто відвідувати мечеть у відкритому одязі, краще уникати запаху парфумів і
помітною косметики. Голову потрібно покрити.
Багато віруючих приходить
по п'ятницях – святковим
для Ісламу днях, у вихідні, а також в особливі для цієї релігії дні.
Встановити
відповідність:
фортеця, яка захищає місто
міхраб
вежа для скликання мусульман
на молитву
муедзин
заїжджий двір для паломників
мінарет
ніша в
стіні мечеті, що вказує в бік Мекки
мечеть
службовець
мечеті,
який скликає на молитву
цитадель
дім молитви у мусульман
караван-сарай
Повідомте учням
Код доступу 628734
Попросіть учнів використати цей код, відкривши посилання join.naurok.ua до 21.04. 16-00
Повідомте учням
Код доступу 732044
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання join.naurok.ua
Арабо-мусульманська культура зробила значний внесок до скарбниці світової
культури. Вона сама – одне
з досягнень людства й тому заслуговує на повагу та розуміння. Мотиви з
мусульманської культури використані в
мистецтві Італії, особливо в архітектурі Сицилії й Венеції. У XVII столітті на
європейському Заході виникла мода на культуру й прикраси з мусульманських країн
Сходу. Арабо-мусульманська поезія стала надбанням багатьох народів і надихала
поетів, драматургів інших регіонів на створення шедеврів. Європейські зоряні
каталоги містять 210 арабських назв, наприклад, аль-таїр (ат-таїр – орел, що летить); аль-дебаран (аддабаран – тильний). В українській мові
використовуються арабські за походженням слова, адмірал (амір аль-бахр – повелитель
моря), арсенал (дар ас-син'а – робочий майданчик, корабельня) й ціла низка інших, до яких ми так
звикли: цифра, тариф, базар, магазин, атлас. Палацові та оборонні споруди в
Криму теж нагадують про досить тісні контакти слов'янської та
арабо-мусульмапської культур.
Впродовж багатьох століть цей культурний
регіон притягував до себе шукачів пригод, яких цікавили звичаї та традиції цих
народів. Є чимало написаних книг та знятих фільмів на цю тематику, адже ця
культура є невичерпним джерелом для різних сюжетів.
Болівуд – найбільша у світі кіноіндустрія. Творчість режисера і актора Раджа Капура.
Image captionБоллівуд відомий запальними танцювальними виставами
Індійський кінематограф - Боллівуд - святкує своє 117- річчя. Фільми з характерними піснями і танцями збирають мільйони глядачів у всьому світі. Назва Боллівуд походить від двох слів - Голлівуд і Бомбей - місто, де в основному знімали і знімають фільми мовою хінді.
Кінематограф – один з наймолодших видів мистецтва, який виник
на зламі ХIХ – ХХ ст. Завдяки загальнодоступності й наочності він став найпопулярнішим
в усьому світі.Кіно впливає на багатьох людей, допомагає дізнаватись про різні події та
явища, країни й народи, дає змогу відчути цілу гаму емоцій – радість, гнів,
страх, сум…
Кінематограф включає такі поняття, як кіномистецтво
та його твори і кіноіндустрія – галузь економіки, яка виробляє фільми.
Кінематограф Індії
Боллівуд - це синонім кіноіндустрії індійського міста Мумбаї
(колишня Бомбей), названої так за аналогією з Голлівудом (Hollywood) в
Каліфорнії (США).
Кіно Індії знімається не тільки
в Боллівуді. Боллівуд - це фільми, переважно зняті на хінді. На півдні країни
діють Толлівуд (фільми на телугу) і Коллівуд (фільми на тамільською мовою).
Відомими кіностудіями Боллівуда
є Filmalaya і Film City, розташовані в північній частині Мумбаї. Щорічно на
кіностудіях Боллівуда випускається близько 200 фільмів, в основному на мові
хінді, але також і на урду і панджабі.
Індійські фільми демонструються на екранах більше ніж 90
країн світу.
Індія
бере участь у міжнародних кінофестивалях. Індійський уряд відправляв
кіноделегації до інших країн, таких як США і Японія, тоді як Гільдія
кінопродюсерів направляла аналогічні делегації в Європу.
Індія
є найбільшим у світі виробником фільмів. Забезпечення 100% прямих іноземних
інвестицій зробило індійський кіноринок привабливим для іноземних компаній,
таких як 20th Century Fox, Sony Pictures Entertainment, Walt Disney Pictures і
Warner Bros. Податкові пільги сприяли буму мультиплексів (багатозальних
кінотеатрів) в Індії. До 2003 року як мінімум 30 кінокомпаній мали лістинг
акцій на Національній фондовій біржі Індії.
Днем
народження такого культурного феномену, як Болівуд, можна вважати 7 липня 1896
року, коли у самому центрі Мумбая, а саме у готелі Воткінс, був представлений
короткометражний фільм братів Люм’єр. Ця грандіозна подія, що викликала
захоплення публіки, немовби передбачила незвичайний, парадоксальний успіх
індійського кіно, коли квитки на прем'єри бронюють заздалегідь. Болівудська
кіноіндустрія зобов'язана своїм розвитком своєму співвітчизнику – Говінду
Фальку. Індійський художник-пейзажист, фотограф-портретист, також археолог і
бізнесмен, він серйозно вирішив знімати кіно, коли в Лондоні переглянув "Життя
Христа". За підтримки британських знайомих створив професійну студію в
Мумбаї, тоді ще Бомбеї, і випустив перший фільм "Раджа Харішчандра" в
1913 році. Подібно тому, як театральне мистецтво Заходу мало своїм джерелом
релігійні містерії, перший фільм національного індійського кіновиробництва
відображав перипетії національного епосу "Махабхарати".
Батьком
першого індійського звукового кіно став Ардешір Ірані – визначна постать в
історії Болівуду. Письменник, продюсер, актор, кінематографіст, поліглот
започатковує традицію пісні і танцю у кіно, яка сьогодні є просто візиткою
індійського кіно. Використовуючи свій сорокарічний досвід роботи в студії
"Alexander Cinema", він щоразу засновує нову власну студію, кожна з
яких успішно створює немало фільмів. "Star films" – 17,
"Majestic" – 15, Imperial – 24. У свої 40 років Ірані став заслуженим
кінематографістом Індії, і майже всі його німі фільми пізніше відзняли зі
звуком із тим самим акторським складом. Він не переставав прагнути більшого, в
Англії вивчав секрети звукозапису, завдяки чому зумів значно вдосконалити
вітчизняне кіно.
Через
вісімнадцять років після "Махабхарати" Фалька, у 1931 році, барви
індійського фільму зазвучали. Ірані випускає Alamara – "Світло
світу", під час прем'єри якого, за свідченням сучасників, "довелося
залучати поліцію, щоб стримувати натовп". Сюжет: інтриги у палаці,
принцеса, вихована циганами, кохання до принца, перепони, вороги, викриття і
покарання зла та щасливе возз'єднання коханих.
На
жаль, після пожежі в Архіві вітчизняного кіно у Пуні 2003 року, яка знищила
останні записи класичних фільмів, "Аламара" не існує в її
оригінальному форматі.
Ірані
випустив 158 фільмів за 25 років, у проміжку між Світовими війнами, свою
останню стрічку відзнявши у 1945 році. Він став не лише батьком звуку і кольору
індійського кіно. Його можна назвати родоначальником жанрового розмаїття, адже
навіть сьогодні важко відшукати стрічку, яка б не використовувала хоча б якусь
тему з фільмів Ардешіра. Він став новатором мовного і національного розмаїття Болівуду,
залучаючи до виробництва акторів із національних меншин (парсі), намагався
відобразити повну картину індійської культури, використовуючи спадщину телугу,
тамілів та інших регіонів країни.
Одним
із тих, хто став учасником створення індійського кінематографу, є фотограф
Харішчандра Сакхарма Бахтвадекар. Замовивши у Лондоні відеокамеру, він зняв
бійцівський поєдинок у Бомбеї, після чого відправив плівку в Англію на обробку.
У 1901 році він зняв перший документальний фільм про студента Р.П. Пара, який
став видатним математиком. Цей режисер також знімав коронацію Едуарда VIII у
1903 році.
У
Калькутті перший ігровий фільм вийшов у 1917 році, а в Мадрасі – у 1919 році. У
1926 році було знято фільм "Світло з Азії", який розповідав про Будду
Шакьямуні. Цей фільм з успіхом показали у найбільших містах Європи. У 1931 році
знято перший індійський звуковий фільм.
Поява
звукового кіно ознаменувала підйом кіноіндустрії в країні. По всій країні
створювалися кіностудії, та найбільшими серед них були New Theatres (Калькутта),
Prabhat (Пуна), Bombay Talkies.
Період з кінця 1940-х і до
1960-х років вважається «Золотим століттям» індійського кіно. У цей період був
знятий ряд знакових картин, які на даний момент визнані класикою жанру.
Серед найвідоміших режисерів
того періоду виділялися Мехбуб Кхан, К. Асіф, Біма Рой, Камал Амрохі, Віджай
Бхатт. Фільми Гуру Датта «Жага» і «Паперові квіти» були включені в список 100
кращих фільмів усіх часів за версією журналів Time і Sight & Sound, а сам
режисер названий одним з найвидатніших режисерів всіх часів.
50-ті
роки для індійського кіно стали "золотою епохою". Одним із
найяскравіших фільмів тих років став Awaara (1951 р.) режисера Радж Капура.
Дев
Аланд став другою зіркою в індійському кіно 50-х років.
Третьою
зіркою є Діліпа Кумара.
У
1952 році в Індії пройшов перший міжнародний кінофестиваль.
На рубежі 1960-х і 1970-х років
в боллівудську моду увійшли романтичні фільми з елементами бойовиків.
Романтична складова сюжету часто розгорталася на тлі бандитських сутичок. У
середині 1970-х Амітабх Баччан створив образ «сердитого молодої людини»,
поліцейського, самостійно протистоїть злу.
У
1972 на екрани всього світу виходить фільм "Зіта та Гіта". Успіхом
цей фільм завдячує переважно акторці Хемі Маліні, яку вважають родоначальницею
нової ери в індійському кіно. Найбільш відомі індійські жінки-режисери Гуріндер
Чадхі ("Грай
як Бекхем") та Міра Наір ("Весілля в сезон дощів") здобули славу
своєю роботою в Європі та Голівуді.
У 1975 році на екрани вийшли
такі знакові для Боллівуда фільми, як “Помста і закон”, “Стіна”, «Salaam
Bombay!» .
У 1990-ті роки на перший план
вийшли комедійні фільми з екшн-сценами.
В останні десятиліття
боллівудські фільми стали набувати популярності в західних країнах. З здобувших
популярність картин виділяються - «Hum Dil De Chuke Sanam» («Навіки твоя»,
1998), «Kabhi Khushi Kabhie Gham» («І в смутку і в радості ...», 2001), «Kal Ho
Naa Ho» («настане завтра чи ні », 2003).
У 2000-ті роки якість зйомки в
Боллівуді фільмів неухильно зростало. Багато фільмів стали затребуваними не
тільки на азіатському, але і на світовому ринку. Серед таких картин виділяються
«Мене звуть Кхан» (2010), що піднімає гострі соціальні та міжнаціональні
питання.
Значна частина аудиторії -
представники нижчих верств населення країни, даний фактор також враховується
при зйомці фільмів. Центральне місце в сюжеті часто займає проста людина, яка
силою свого духу може протистояти несправедливості і злу. Достаток фарб, красивих костюмів і музики допомагають глядачам на
кілька годин забути про життєві проблеми.
Приклад
РЕБАБ
Спорудження перебувало біля будинку
Мухаммеда, а коли він помер (в 632 році), то його житло увійшло до складу
мечеті Масджид ан-Набаві. Тут також проводились громадські та культурні
заходи, судові засідання і навчання основам релігії.
РЕБАБ
Комментариев нет:
Отправить комментарий